Легенда, написана кров'ю.

Шістнадцятого січня українці вшановують пам’ять оборонців Донецького аеропорту.


  У кожного народу, кожної країни є свого роду історичні точки, що ділять його історію на «до» та «після». До такої «точки» у житті держави світогляд її громадян і їх спосіб життя були одними, після цих історичних подій вони, як правило, подекуди дуже радикально, змінюються. Однією з таких переломних подій Української історії стала битва за Донецький аеропорт імені Сергія Прокоф'єва. Свого роду битва при Фермопілах де, як і у вересні 480 року у старовинній Греції, купка кращих воїнів своєї землі, кращих з кращих синів вже Українського народу, стільки, скільки зміг витримати бетон, відбивали безкінечні навали ворогів даючи змогу вижити своїй державі, культурі, мові, історії… Битва за ДАП – епічна подія Української історії, що вічно буде переходити від батьків до синів якщо не через слова, то через генетичну пам'ять у крові, навіть якщо завтра зникне Інтернет, а хтось чи щось спалить кожну книгу у світі з будь-якою згадкою про історію нашого народу. Битва, після якої навіть дуже далекій від політики людині стало зрозумілим, що на нашому східному кордоні стоїть ворог. Цей ворог ніколи не був і ніколи не стане нашим другом, він зробить все, щоб рано чи пізно знищити, знести нашу державу, бо не людську – тваринну лють в ньому викликає навіть згадка про те, що є Українці. Шістнадцятого січня українці вшановують пам’ять оборонців Донецького аеропорту, то ж в саме цей день, ми вирішили пригадати, як це було…
Спроби встановлення контролю над донецьким аеропортом сепаратисти під проводом російських військових спеціалістів почали здійснювати 17 квітня 2014, вже на 10-й день після проголошення терористами так званої невизнаної «Донецької народної республіки».  Цього дня до летовища прибули від 70 до 200 бойовиків «ДНР», над входом до аеропорту було вивішено прапор цієї терористичної організації. Тоді сепаратистам, за допомогою співробітника місцевого СБУ, без бою вдалось взяти під контроль будівлю. Однак уже за лічені години бойовики змушені були поспіхом залишати територію аеропорту. Сепаратисти не змогли розвинути успіх, зазнавши численних втрат. Шостого травня 2014 року робота летовища припинилася через загрозу безпеці польотів. Вважається, що першим натиснув на гачок у Донецькому аеропорті снайпер 3-го полку спеціального призначення, який знешкодив бойовика, що намагався збити український штурмовик з ПЗРК. За словами опитаних Радіо Свобода військових, які 26 травня 2014 року були в аеропорту, в ході боїв були вбиті близько сотні бойовиків. Такі ж дані наводять лідери угруповання «ДНР», щоправда, за їхньою версією, серед загиблих є і мирні мешканці Донецька. Українські силовики натомість вийшли з бою без втрат, надовго закріпившись на стратегічно важливому об’єкті. Таким був результат операції, яку за підтримки штурмової авіації та бойових гелікоптерів здійснив третій окремий полк спеціального призначення з Кіровограду. Тоді саме цій підрозділ склав кістяк оборони летовища у майбутніх тривалих та кровопролитних боїв за Донецький аеропорт.



Однією з причин настільки жорстоких протистоянь стало те, що наші бійці під керівництвом майбутнього Героя України, полковника Тріпака, часто нехтуючи наказами, почали давати рішучу відсіч, знищуючи усе нові і нові групи бойовиків. Влітку 2014 року ситуація у регіоні була дуже незрозумілою. У червні наші війська не контролювали Слов’янськ, Краматорськ, Сєвєродонецьк, Лисичанськ і Бахмут, не існувало сталої лінії зіткнення і здійснювати повноцінну підтримку підрозділів в аеропорту було складно. До середини літа підкріплення і боєприпаси могли доставлятися у Донецький аеропорт лише повітряним шляхом. Оборона аеропорту трималася часто на особистих якостях бійців і з кожним днем вона ставала усе більш складною та запеклою. Але на передову лінію зіткнення аеропорт вийде вже ближче до підписання перших Мінських угод у вересні 2014 року. На той момент уже вималюється лінія зіткнення і найбільш жорстокі бої вестимуться там, де сторони іще сподіватимуться її пересунути. Для нас аеропорт міг би стати плацдармом для зайняття більш вигідних позицій під Донецьком, зокрема, для можливого звільнення населеного пункту Спартак. Про те, що аеропорт планувався скоріше як майданчик для підготовки наступу говорить і те, що до нього дуже пізно почали підвозити засоби, потрібні для оборони, був втрачений момент, коли аеропорт можна було укріпити бетонними блоками. Оборона аеропорту здебільшого здійснювалася за рахунок коригування артилерійського вогню по супротивнику, який наступав і допоки захисники тримали будівлі двох терміналів і двох веж – це вдавалося. Терористи підвозили живу силу, вона йшла в наступ, наші бійці її бачили, а артилерія – знищувала.
Найзапекліші бої за ДАП почалися у грудні 2014 року. Це був час, коли уся воля, біль, надія та сльози Українців були прикуті лише до однієї точці на мапі країни. На той момент будівля старого терміналу була майже зруйнована і гібридні Російські терористичні війська перейшли від спроб захоплення до тактики руйнування нового терміналу. Будівлі терміналів знаходилися фактично у котлі, до якого наші війська щоразу мали прориватися через злітну смугу. Надзвичайно небезпечною була не тільки оборона терміналів, а і дорога до них. У другій декаді січня доля терміналу фактично вже була вирішена. Українськи війська спробували деблокувати аеропорт і зайняти населені пункти Спартак, Жаб’яче і Веселе. У цей час терористи занесли у новий термінал кілька тонн вибухівки та підірвали перекриття, ховаючи багатьох кіборгів під завалами бетону, і розпочали штурм останніх укріплень українських воїнів. Вранці двадцять другого січня 2015 року ті з кіборгів, хто змогли ще пересуватися, підірвали злітну смугу, знищили Путилівський міст, та, прикриваючись густим туманом, вийшли у напрямку села Піски. Так закінчилася оборона аеропорту, що тривала 242 дні, та забрала життя, за різними оцінками, близько двохсот кращих громадян України. Кількість російських загарбників що «просто здохли» та були закопані своїми ватажками неподалік ДАПу ніким точно навіть не підраховувалась, проте відомо, що ця цифра сягає декілька тисяч…

Немає коментарів: