Де сила там воля.

Нація існує доти, доки існують люди, готові її захищати.

Починаючи з квітня 2014 року життя в Україні буквально розділилася на дві реальності. Перша, - реальність спокійного та навіть відносно затишного життя, де працюють магазини, ресторани і нічні клуби, по вулицях їздять часто доволі дорогі машини, а загальний уклад життя звичайних людей практично не змінилося. І друга... Реальність людей, які біжать з рідного дому часом не встигаючи забрати навіть документів. Такий собі вимір материнських і овдовілих сліз,- реальність похорону близьких і рідних нам людей. Людей, яких попереду чекало щасливе та довге життя. Реальність нескінченних тривожних зведень з лінії фронту: «Сьогодні стільки-то загиблих, стільки-то поранених, було зафіксовано стільки-то випадків порушення перемир'я». Реальність волонтерів, які постійно шукають і тягнуть своїм підопічним все, що тільки можна, аби ті повернулися живими. Це реальність війни. І, напевно, немає вже в нашій країні людей, які не зіштовхувалися з цією реальністю. Скажіть, коли Ви в останній раз бачили десь на вулиці щиру посмішку?

Сьогодні, на четвертий рік збройного конфлікту на сході України будь-кому, навіть людині, що зовсім не цікавиться політикою, проте, живе в нашій країні, стає зрозуміло, - цей конфлікт не закінчиться завтра. Простого рішення у нього не буде. Українці не відступлять, адже це наша держава. Наш будинок. Під нашими ногами наша земля. Але поки по нашим вулицям ходять ті, хто всупереч видовищу зруйнованого війною і вмитого кров'ю та сльозами Донбасу, та й просто, здоровому глузду, хочуть принести в нашу спокійну, нехай і не завжди просту, обивательську реальність нічний кошмар «Руського мира», повинні бути і ті, хто готовий стати на поріг пекла, кошмарної реальності війни, між двох світів, для того, щоб боронити наше життя.

Їх підготовка починається рано вранці, з пробіжки в кілька десятків кілометрів, по пересіченій місцевості, в максимально можливому ​​завантаженні, і продовжується виснажливими фізичними вправами, чимось родинними кроссфіту. Потім невелике відпочинок в польовому таборі, і неймовірно смачний, зварений на вогнищі в казанах обід. Всупереч розхожому жарту тут не їдять російських немовлят. Борщ зі свинини і овочів. Рис, сало, злакові. Натуральна кава або дуже ароматний чай. Після обіду знову вправи, навчання тактичної медицині, з елементами першої невідкладної допомоги, що можуть знадобиться кожному навіть у звичайному, мирному житті. Навчання азам тактики, із застосуванням макетів зброї. Знов на пересіченій місцевості, щоб максимально наблизити стрес від вправ до умов реальності. Навчання стрільбі з застосуванням спеціальної пневматичної зброї. Особливу Особливу атмосферность  тренуванню надає місце його проведення. Безкраї пшеничні поля навколо, і бездонно синє небо наче огортають тебе одним великим синьо-жовтим стягом Українського прапора. Всі молоді люди, що проходять таку, досить складну підготовку, - добровольці. Основний кістяк хлопців та дівчат, що тренуються складають активісти ВГО «Сокіл», - по суті, молодіжного крила партії Свобода.

Витоки цієї молодіжної спільноти виявляють себе ще в 1894 році, коли вона сприяла боротьбі про українських сил того часу за незалежність і соборність України. У 1939 році "Сокіл" був заборонений більшовиками як націоналістична організація. У 2006 році спільнота було відновлена Львівською молоддю правого спрямування, лояльною до ВО "Свобода". Після відродження Організація досить швидко поширилася по всій Україні і стала на позиції сучасного українського соціал-націоналізму побудованого на традиціях боротьби націоналістичного руху попередніх століть. В якості основних своїх цілей Сокіл декларує різнобічне навчання молоді, з метою виховання кадрів для майбутньої Української держави. Дана організація брала активну участь в революції гідності взимку 2013 - 2014 років. На поточний момент багато хто з активістів Сокола беруть участь у збройному конфлікті на сході України в рядах ВСУ, Національної гвардії, добровольчих батальйонах МВС, або в якості волонтерів. На думку самих активістів ВГО Сокіл, головним викликом для Українського суспільства в даний момент є успішне відбиття Російської агресії. Можливо саме тому, поряд з якісними гуманітарними івентами, (літературними вечорами чи культурними заходами), військово-спортивна підготовка активістів в цій організації привертає до її лав все більше патріотично налаштованої молоді. Дуже хотілося б, що б конфлікт на сході України закінчився завтра. 

Можливо, він вже не закінчиться ніколи. У будь-якому випадку нація існує доти, поки існують люди, готові її захищати. Атмосферу, в якій ці люди готуються виконати свою місію Ви можете побачити в фотоальбомі, і відеосюжеті: